Чи варто проводити вибори під час війни, якщо цього найбільше прагне Кремль? Питання проведення виборів під час війни залишається одним із найбільш дискусійних. Проте спроби організувати голосування зараз несуть колосальні ризики для легітимності влади та можуть призвести до політичного хаосу. Чому вибори під час війни можуть знищити державність і як країна готується до голосування після її завершення розповіла голова правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська у проєкті РБК-Україна "Не перебивайте!" з Володимиром Куренним.Головне:Небезпека виборів під час війни: Росія прагне проведення виборів в Україні, щоб підірвати легітимність влади, спричинити політичний хаос та створити умови для "failed state". Легітимність влади: Рівень довіри до президента залишається високим (понад 65%), а чинні органи влади зберігають повну легітимність.Підготовка до повоєнного голосування: Парламентська робоча група вже на 65% напрацювала спеціальний закон про перші повоєнні вибори (які мають відбутися мінімум через шість місяців після скасування воєнного стану). Загрози в соцмережах: Телемарафон не становить реальної загрози свободі слова через низькі охоплення, натомість головним викликом є Telegram. Кадрові дедлайни ключових інституцій: Окрім політичних дискусій, існують критичні технічні ризики: 3 жовтня спливають повноваження ЦВК, а восени-навесні очікується втрата кворуму в Конституційному Суді через закінчення термінів повноважень суддів.Про інтерес Путіна до українських виборів та небезпеку "електронного голосування"– Пані Ольго, часто можна почути тезу, що наша демократія не може бути заручницею Путіна, і ми повинні самі визначати, коли проводити вибори. Але чи готові ми до цього зараз?– Володимир Путін якраз дуже хоче виборів в Україні. Він чудово усвідомлює, що це унікальне вікно можливостей, щоб максимально підірвати легітимність інститутів влади і створити умови, коли українське суспільство увійде у гострі політичні дебати, але не зможе дійти до визнаного всіма результату.Я, як колишня учасниця мінського процесу, добре знаю: росіяни завжди розглядали вибори в Україні як ключовий інструмент впливу. До 2014 року вони ефективно вкладали колосальні ресурси у фінансування політичних партій та медіа. Чого вартувала лише партія ОПЗЖ з її трьома телеканалами, ймовірно, купленими за пов'язані з Кремлем кошти.Тому ми маємо бути суб'єктними і самостійно визначати умови, за яких перші повоєнні вибори стануть по-справжньому захищеними. І йдеться не лише про організацію, а про те, чи прийме результати суспільство.Можна провести процес, але якщо довіри до нього не буде – результат не матиме легітимності. Росіяни мають "тисячу і один рецепт", як цього досягти. Саме тому я, наприклад, категорично проти електронного голосування. Це найпростіший шлях для ворога – знизити репутацію процесу, хакнути систему або просто створити інформаційну кампанію про "масові фальсифікації". Голосування поштою зараз також невалідне, адже українська пошта може стати прямою ціллю для атак під час виборів. Найбільш захищена форма – це класичне особисте голосування.Фото: Ольга Айвазовська (колаж РБК-Україна)Про легітимність влади, корупційні скандали та політичну кризу– Сьогодні ми спостерігаємо скандали, які вказують на деградацію системи державного управління. Суспільство бачить проблеми з корупцією. Може, дійсно вже час проводити вибори, щоб змінити цю систему? Вона ж втрачає політичну легітимність.– Ми можемо відчувати все що завгодно, але цифри показують інше. Довіра до президента залишається масштабною – понад 65%. Це дуже високий рівень легітимності, особливо як для політика, який фактично вже відбуває свій другий термін (якби вибори відбулися у 2024-му). Нагадаю, що перед повномасштабним вторгненням рейтинг Володимира Зеленського був приблизно на 25% нижчим, ніж зараз.Легітимність – це визнання суспільством і державними інститутами права особи приймати законні рішення. І з цим в обраних у 2019-2020 роках органів влади проблем немає.А от якщо ми запустимо виборчий процес під час війни, ми ризикуємо втратити державу. Уявіть, що явка на таких виборах складе 10%, або в день голосування відбудуться масовані ракетні обстріли по всій країні. Хтось буде обраний мізерною кількістю голосів, з тотальною недовірою до процесу. Оце і є шлях до failed state – держави, яка втратила легітимну основу.Щодо доброго врядування та верховенства права – так, тут у нас величезні проблеми. Але вони не виникли вчора. До 2022 року Україна мала високо розвинуту електоральну демократію (оцінка понад 8 з 10 у міжнародних рейтингах), але рівень верховенства права і боротьби з корупцією був на рівні 2 балів з 10. Тобто ми мали вільні, конкурентні вибори, але водночас діяло "телефонне право" і розкрадання державних коштів.Вибори під час війни не вирішать цієї проблеми, бо вони апріорі не будуть конкурентними. Влада через правовий режим воєнного стану матиме всі інструменти впливу, а опозиція та нові політичні сили – ні.– Але якщо війна триватиме ще 10-15 років, наша демократія весь цей час буде "на паузі"?– По-перше, я дуже сумніваюся, що економіка обох держав витримає таку війну ще 10 років. Якщо жодна сторона не перемагає, конфлікт зазвичай припиняється, коли обидві виснажені, і тоді починаються перемовини.По-друге, чи може процес процедурного голосування щось змінити, якщо немає умов для свободи слова, свободи пересування і політичної конкуренції? Я можу намалювати сценарії, за якими росіяни зірвуть вибори ще до дня голосування. Вибори – це лише частина демократії. Щоб вижити, держава має сфокусуватися на реформах та євроінтеграції, де всі дорожні карти вже прописані.Про телемарафон, загрозу Telegram та "свободу брехні"– Що зараз заважає свободі слова в Україні? Наприклад, чи є об'єктивною необхідністю існування телемарафону "Єдині новини"?– Я не вважаю телемарафон ефективною інвестицією державних коштів під час війни. Але чи несе він зараз реальну загрозу свободі слова? Ні. За різними даними, його дивляться від 16 до 20% громадян, і здебільшого нерегулярно. Майже 80% українців споживають новини з Telegram та інших соцмереж.Свобода слова трансформувалася в інший інформаційний простір. І там існують зовсім інші, набагато страшніші загрози.Telegram – це колосальна небезпека. В українських реаліях це фактично інструмент Російської Федерації. Лише 2% користувачів використовують "секретні чати", де діє наскрізне шифрування. Решта 98% комунікації доступні ворогу. Росіяни можуть збирати алгоритми поведінки, аналізувати словниковий запас користувачів, їхні реакції на новини, складати психологічні портрети.Так, влада також використовує Telegram, тому його досі й не закрили. Але постає питання: анонімні канали – це свобода слова чи свобода брехні? Telegram – це як ніж. Є хірургічний скальпель, який рятує життя, а є холодна зброя, якою можна вбити. І Telegram зараз належить саме до другої категорії.Держава повинна діяти: вимагати реєстрації великих каналів, відкривати їхніх бенефіціарів (щоб люди бачили, чи не стоїть за "патріотичним" пабліком громадянин РФ), і, головне, працювати разом з ЄС над регуляцією соціальних мереж.Про військових у політиці та партійне будівництво– Соціологія показує мілітаризацію політичного процесу. З'являються віртуальні "партії Залужного", "партії Азову". Але чи є за ними ідеологія чи економічна програма?– У 21-му столітті немає неперсоніфікованих політичних груп. MAGA – це Трамп. В Україні також люди голосують за лідерів. У 2019 році кожна група виборців бачила у Володимирі Зеленському щось своє, це класичний приклад популізму.Щодо військових. Сценарій Шарля де Голля – військового, який став повоєнним лідером і стабілізував державу – це нормальна рольова модель. Але не всі військові відповідають цьому образу.Нормальний запит військового до політики – це коли він пройшов війну, розуміє проблеми безпеки зсередини і каже: "Я маю експертизу в оборонному секторі і хочу брати участь у прийнятті рішень, бо від цього залежить майбутнє країни на найближчі 50 років". Ненормальний запит: "Я маю владу, зброю і авторитет, тому я візьму політичну владу". Це шлях до хунти. Нам потрібно пройти між Сциллою і Харибдою, не зневажаючи військових, але вимагаючи від них політичної компетентності.Чому не можна провести місцеві вибори в умовному Закарпатті?– Якщо загальнонаціональні вибори неможливі, чому б не провести місцеві в безпечних регіонах, як-от Закарпаття?– Я теж так думала у 2023 році. Але виникає проблема: який буде критерій "безпечності"? Як оцінювати Тернопільську чи Чернівецьку області?Головна перепона – юридична. Конституція має застосовуватися до всіх громадян однаково. Закон про правовий режим воєнного стану забороняє вибори. Якщо ми хочемо припинити повноваження місцевих рад (які зараз пролонговані) лише в окремих областях, ми повинні отримати роз'яснення Конституційного суду. Інакше це виглядатиме як політично заангажоване рішення: десь владі зручно провести вибори, а десь ні.До речі, заборона на вибори та зміни до Конституції під час воєнного стану – це наші найкращі гарантії безпеки. Щоб жоден "перемовник" з Заходу чи Сходу не міг приїхати і вимагати змінити Конституцію в обмін на тимчасове припинення обстрілів.Фото: Ольга Айвазовська (колаж РБК-Україна)Коли чекати повоєнних виборів і що вирішила таємнича "робоча група"– Коли реально провести демократичні вибори після припинення бойових дій чи скасування воєнного стану?– Мінімум – це шість місяців. Цей термін зафіксований у меморандумі, який у 2023 році підписали керівники всіх парламентських фракцій під час "діалогів Жана Моне".І підготовка вже триває, просто вона непублічна. Парламентська робоча група, до якої входила "ОПОРА", напрацювала спеціальний закон про перші повоєнні вибори вже на 65%.Ми обговорювали дуже складні процедури:Голосування військових: як гарантувати, щоб військовослужбовець міг не лише проголосувати, а й отримати відпустку для реєстрації кандидатом і ведення кампанії.Голосування за кордоном: нам потрібне багатоденне голосування і дільниці поза межами консульств, інакше ми фізично не пропустимо мільйони біженців.Обмеження для колаборантів: обговорюється ідея, щоб особи, які перебували в окупації і пішли на співпрацю (але ще не мають вироку суду), мали спеціальну відмітку в бюлетені. Виборець повинен бачити, що ця людина працювала на окупантів, і робити свідомий вибір.Готувати вибори під час війни – не означає проводити їх завтра. Це означає будувати фундамент. Щоб коли настане час "Ч", ми не бігли за потягом, що горить, а мали готове і захищене законодавче поле.Фото: Ольга Айвазовська (колаж РБК-Україна)Про "кадровий годинник" для ЦВК та Конституційного Суду– Поки в політикумі точаться суперечки про теоретичні вибори, чи є суто технічні, але критичні юридичні дедлайни для державних інституцій, які визрівають просто зараз?– Абсолютно. Поки всі обговорюють вибори в контексті "будуть чи не будуть", ми забуваємо про ключові органи, які взагалі мають забезпечувати законність та проводити ці процеси.По-перше, 3 жовтня спливають повноваження поточного складу Центральної виборчої комісії. ЦВК — це постійно діючий орган, який здійснює підготовку та адміністрування виборчого процесу.Якщо парламент не вирішить це питання вчасно (через перезапуск або розширення повноважень), ми ризикуємо увійти в період інституційного вакууму саме в тій структурі, яка має відповідати за організацію повоєнних виборів.По-друге, ми поступово наближаємося до критичної межі в Конституційному Суді України. У листопаді цього року закінчуються повноваження одного із суддів КСУ, а навесні наступного року — ще одного. Якщо добір нових суддів не буде вчасно закінчений і в складі залишиться менше 12 осіб, суд втратить кворум і просто перестане функціонувати.А саме КСУ є єдиним арбітром, який має право тлумачити Конституцію, давати оцінку рівності прав виборців та законності процедур. Дискутувати про вибори можна скільки завгодно, але без повноважного Конституційного Суду та дієздатної ЦВК будь-які політичні процеси перетворяться на юридичний хаос.