Бронзова призерка чемпіонату Європи з легкої атлетики розповіла про національний рекорд у Бірмінгемі, складну трасу і підготовку під час війни Українська легкоатлетка Людмила Оляновська здобула бронзову медаль чемпіонату Європи в Бірмінгемі на новій для турніру дистанції – півмарафоні у спортивній ходьбі. 1:31:07 дозволили українці встановити національний рекорд, а ця медаль стала для неї третьою на чотирьох чемпіонатах Європи.В інтерв'ю Sport RBC.UA Оляновська розповіла про свій виступ, три секунди, яких не вистачило до срібла, непросту трасу Бірмінгема та підготовку в умовах повномасштабної війни. Ексклюзивно поговорили також про ставлення іноземців до війни в Україні, зміну дистанції та мрію спортсменки.Рекорд України, три секунди до срібла та траса Бірмінгема– Людмило, минуло вже трохи часу після чемпіонату Європи в Бірмінгемі. Як зараз оцінюєте свій виступ і бронзову медаль, коли емоції після фінішу вже трохи вщухли?– Вважаю свій виступ досить гідним. Я показала гарний результат, швидкі хвилини, встановила рекорд України. Це був мій четвертий чемпіонат Європи, й на трьох з них я вигравала медалі. Тож, певно, роки тренувань і тисячі пройдених кілометрів були цього варті.– Ви пройшли півмарафон за 1:31:07 і встановили національний рекорд України. Наскільки для вас сам результат став несподіваним і що він говорить про вашу нинішню форму?– 1:31.07 – це дуже приємна несподіванка. Певний час упродовж останніх років я намагалася побити рекорд України на дистанції 20 кілометрів, який я ж колись і встановила, й це здавалося дуже не реалістичним, бо навіть наблизитися до нього не вдавалося. А Бірмінгем усе змінив. По ходу півмарафону 20 кілометрів склали 1:26,41 години (на 28 секунд швидше мого результату 2015 року).Щодо форми то, мабуть, це поки найкращий рівень, який я колись показувала! Тренери говорять, що це мій найкращий вік і найкращий час, тож треба тільки реалізувати це все. Людмила Оляновська (фото: Ulf Schiller/athletix.ch)– До срібної медалі вам не вистачило лише трьох секунд. Чи прокручуєте зараз у голові той фініш і думаєте, що могли додати на останньому кілометрі?– Так, три секунди – це не багато і вважаю, що могла б там боротися, щоправда ці три секунди треба було вирішувати не на останньому кілометрі, а трохи раніше, за кілометри два до фінішу. І так, трохи "підгризала" себе за срібну медаль, але це вже минулося.– Після фінішу ви сказали, що незадоволені своїм останнім кілометром. Що саме тоді відбулося фізично та психологічно і чому не вдалося провести кінцівку так, як хотілося?– Я вимоглива до себе і просто хочу долати останній кілометр швидше, а краще декілька кілометрів фінішувати максимально швидко. Швидкість у мене є, це показують мої результати на коротких дистанціях. Але включити цю функцію на фініш півмарафону, поки не виходить.– Ви назвали бірмінгемську трасу "Дивись під ноги" через переходи з асфальту на бруківку, плитку, ями, повороти та перепади висоти. Наскільки така траса реально вплинула на результат і чи можна сказати, що вона була небезпечною для спортсменів?– Траса дійсно була непроста. Ми її так назвали нашою групою, коли перед змаганнями приїхали її подивитися й були неприємно враженні! Не рівна, поверхня різних видів цементу, плитки, асфальту та бруківки. Хотілося, звісно, щось рівніше і звичайне, але, як показали змагання, всі в рівних умовах і траса не завадила показати результати рівня світових рекордів. Отже, якщо готовий і сильний, то дивися під ноги й уперед!Війна та умови підготовки атлетів в Україні– При цьому напередодні старту у вас виникли проблеми зі здоров'ям, але ви все одно вийшли на дистанцію. Наскільки складно було психологічно прийняти рішення стартувати і чи були моменти, коли думали зійти?– Гадаю, у всіх спортсменів є питання по здоров’ю, у мене ж свої, різні й теж досить часто. Але як усе відбувається? Трохи консультацій зі спортивним лікарем, зняття симптомів і на старт. Думок не стартувати не було взагалі, думки зійти тим більше не допускаються. Ситуації бувають, звичайно, різні, але наша не була критичною. Ми контролювали її.– Після фінішу ви сказали дуже сильну фразу про те, що українські легкоатлети тренуються у значно гірших умовах, ніж їхні конкуренти, але все одно можуть нав'язувати їм боротьбу. Що конкретно ви мали на увазі під "набагато гіршими умовами": безпекову ситуацію в Україні чи інфраструктурну?– Передусім я мала на увазі безпекову ситуацію, це дуже важко й сильно впливає психологічно. Ракети, дрони, пожежі, безсонні ночі, страх за життя своєї дитини, сім’ ї та рідних. По-друге, це звичайно й інфраструктура, тому що знову ж таки ракети й дрони руйнують стадіони, басейни, медично-реабілітаційні центри, спортивні майданчики та зали. І це триває багато років, щодня, а відновлюється не так швидко!Я дякую ФЛАУ, Мінмолодьспорту, Укрспортзабезпеченню за підготовку до змагань. Для нас були створені умови за кордоном і ми мали можливість працювати та реалізовуватися. Але тут є й інші сторони, бо навіть якщо ми за кордоном, то рідні вдома, й усе одно ми відслідковуємо повітряні тривоги, читаємо новини й хвилюємося за ситуацію в Україні.Людмила Оляновська (фото: Ulf Schiller/athletix.ch)– Війна наклала свій відбиток не лише матеріально та психологічно. Для спортсменів суттєво ускладнилася логістика на міжнародні змагання. Наскільки це впливає на вашу підготовку і ваш фізичний стан?– За весь період війни й обстрілів виснаженні не тільки спортсмени. Втомилися всі люди, втомилися військові, логістично важко добиратися всім. І це негативно впливає на фізичну форму, доводиться приділяти час відновленню не лише після тренувань, а й після довгої дороги, але ми вистоїмо!– Чи є у вас відчуття, що за кордоном не до кінця розуміють, у яких умовах українські спортсмени продовжують готуватися і виступати?Я думаю в мене не відчуття, а чітке розуміння, що за кордоном не розуміють, в якому страху живе народ і як готуються спортсмени. До мене було навіть декілька питань від іноземців: "А що, там ще йде війна, вона не закінчилася?" або "Віддайте їм там якісь території, які вони хочуть, і все зупиниться!".Нас не зрозуміють ніколи або доти, доки війна не прийде у їх дім.Друга бронза поспіль, нова дистанція та плани на майбутнє– Ви вже вдруге поспіль стали бронзовою призеркою чемпіонату Європи – після медалі 2024 року на 20 км. Чи відчуваєте, що спортивна ходьба для вас зараз переживає новий етап, і наскільки ще є бажання підніматися вище?– Друга бронза це добре, але є ще срібло й золото. До того ж завжди є куди підніматися. І чемпіонат Європи – це класно, але є ще й інші змагання. Є мрія.Людмила Оляновська разом із керівниками ФЛАУ (фото: Ulf Schiller/athletix.ch)– У Бірмінгемі ви змагалися вже на новій для чемпіонату Європи дистанції – півмарафоні 21,0975 км замість традиційних 20 км. Як вам ця зміна і чи вважаєте, що саме така дистанція краще підходить спортивній ходьбі на найвищому рівні?– Просто нова назва й плюс один кілометрі і 97 метрів, але швидкість і підготовка ті самі, що й на 20 калометрів.Ходьба на 20 і 50 кілометрів – це давні дисципліни й, на мою думку, нічого не треба ворушити, але зміни вже відбулися. Вони були покликані для кращої популяризації. І якщо це вплине, то нехай так і буде!– Після такої медалі та національного рекорду які цілі ставите перед собою далі? Чи є вже конкретна дистанція, турнір або результат, який хочеться підкорити найближчим часом?– Медаль і рекорд вже перегорнули, то все було вчора, а сьогодні все може змінитися. Починаємо готуватися до нового сезону і нових результатів. Цілі є завжди, але спочатку робимо, а потім розповідаємо!