Модель пояснила, чому не відповіла Тристану Тейту та відмовила Джейсону Деруло Катерина Білик - українська модель, інфлюенсерка та володарка титулу Miss Supranational Ukraine 2025, яка увійшла до топ-12 на міжнародному рівні. Вона відома не лише участю в конкурсах краси, а й чіткою позицією: відмовляється від міжнародних проєктів, якщо вони суперечать її принципам, активно допомагає військовим і підтримує дітей, які пережили війну.В ексклюзивному інтерв'ю Wave RBC.UA Катя розповіла про найцінніший подарунок у своєму житті, нав'язливу увагу впливових чоловіків, відмову від пропозицій Netflix і Джейсона Деруло, допомогу ЗСУ та чому для неї принципи важливіші за будь-які кар'єрні можливості.– Катю, який найдорожчий подарунок тобі пропонували або дарували?– Найдорожчий подарунок у моєму житті не мав матеріальної цінності. Багато років тому я переживала надзвичайно складний період. Тоді я ще не була публічною людиною, не мала ні популярності, ні тих досягнень, які маю сьогодні. Мені погрожували бандити, і йшлося про відверте вимагання.У той момент знайшлася людина, яка стала на мій захист, чудово усвідомлюючи всі ризики для власного життя. Фактично ця людина врятувала мені життя. І зробила це не тому, що я була відомою чи могла бути чимось корисною, а тому, що знала: я ні в чому не винна.Минуло вже багато років, ми досі дружимо, і я ніколи цього не забуду. Звісно, у моєму житті були й дорогі матеріальні подарунки - автомобілі, нерухомість. Але, повірте, жоден із них не зрівняється з тим, коли хтось готовий ризикнути власним життям заради твого.Білик назвала найдорожчий подарунок (фото: представники моделі)– Ти розповідала про повідомлення від Тристана Тейта та запрошення до Лос-Анджелеса. Чому ти вирішила не відповідати й чи були подібні історії з іншими відомими чоловіками?– Почнімо з того, що мені ніколи не імпонували такі чоловіки. Я взагалі досить проста людина в цьому сенсі й завжди ставлю собі одне запитання: навіщо людина так наполегливо намагається щось продемонструвати?Щодо братів Тейт, їхній публічний образ і манера поведінки завжди викликали в мене недовіру. Особисто я сприймала це як демонстративну гру в успіх, а не як ознаку справжньої впливовості. Тому не бачила жодної причини підтримувати таке спілкування.Мене ніколи не приваблювали чоловіки, які намагаються справити враження грошима чи гучним ім'ям. Для мене набагато важливіші інтелект, порядність і реальні вчинки.– Чи пропонували тобі гроші або розкішне життя в обмін на стосунки? Яка пропозиція тебе найбільше здивувала?– На щастя чи на жаль, але таких ситуацій у моєму житті не було. (Сміється.) Швидше навпаки: іноді люди чомусь вирішували, що в мене надто багато зайвих грошей і я неодмінно маю з ними поділитися. Я, до речі, зовсім не проти допомагати іншим, але для мене принципово важлива щирість намірів.Мені досить легко розмірковувати про принципи, адже я самостійно забезпечую собі той рівень життя, до якого звикла. Тому спроби вразити мене дорогими прикрасами чи матеріальними благами навряд чи мали б успіх. Але я прекрасно розумію, що для дівчини, яка не має фінансових можливостей, та сама пропозиція може виглядати зовсім інакше.Тому я не поспішаю засуджувати інших жінок за їхній вибір. Але особисто для мене фінансова незалежність завжди була важливішою за можливість отримати красиве життя коштом іншої людини. Бо разом із подарунками іноді приходять і зобов'язання, на які ти ніколи не погоджувалася.– Чи отримувала ти пропозиції стати коханкою заможного чоловіка? Як ти реагуєш, коли твою увагу намагаються купити?– Ні, таких пропозицій я точно не отримувала. Можливо, хтось десь і фантазує на цю тему, але зі мною подібних розмов ніхто не проводив (cміється). Звісно, чоловіки пишуть компліменти, приємні слова, виявляють увагу. До хорошого я ставлюся з вдячністю, а на все інше просто не реагую.У моєму житті були значно цікавіші ситуації. Досить впливові чоловіки, зокрема політичні діячі, допомагали мені реалізовувати важливі благодійні ініціативи для України. І я абсолютно не приховую, що іноді причиною їхнього бажання допомогти була особиста симпатія до мене. Але результатом цієї симпатії ставали не дорогі подарунки чи прикраси, а автомобілі для наших військових та інша необхідна допомога.Катерина Білик про пропозиції від чоловіків (фото: представники моделі)– Ти розповідала про нав'язливу увагу й погрози. Чи бувало, що після твоєї відмови чоловік починав мститися або намагався залякати тебе?– О, так! Причому в мене є дві настільки абсурдні історії, що, якби мені їх хтось розповів, я б, напевно, вирішила, що це сценарій якоїсь дуже поганої комедії (cміється).Перша сталася багато років тому, коли я ще не була публічною людиною. Мені наполегливо писав один чоловік, який, якщо не помиляюся, ще за часів Януковича був якимось радником міністра культури на громадських засадах. Тобто не те щоб великий державний діяч, але амбіцій, очевидно, вистачало.Ми ніколи в житті не зустрічалися, лише листувалися. Жодного романтичного інтересу з мого боку не було. Але, схоже, чоловік мав дещо інші уявлення про наше спілкування. У якийсь момент у мене виникли підстави вважати, що він почав збирати інформацію про моє особисте життя. А потім дізнався, що в мене буде судове засідання в апеляційній інстанції, і особисто туди приїхав.І знаєте, що він привіз? Приблизно 50 сторінок формату А4, присвячених моїй біографії! Від самого народження, з різноманітними подробицями та власними висновками автора. Наприкінці було написано, що я повинна покаятися, інакше Бог мене покарає.Згодом він продовжував цікавитися моїм місцем проживання. А одного дня повідомив, що одружився і тепер мешкає неподалік моєї квартири. Зізнаюся, після всього попереднього мені було зовсім не смішно. На щастя, зараз я там уже не живу.Друга історія пов'язана з одним дуже заможним і впливовим чоловіком, з яким ми свого часу підтримували дружнє спілкування. Жодних романтичних стосунків між нами не було.Спочатку я була про нього дуже високої думки. Але згодом до мене почала надходити інформація, що він нібито виявляв незвичайний інтерес до подробиць мого особистого життя та намагався отримати відомості про мене через третіх осіб.Я не можу підтвердити, якими саме способами це могло відбуватися, тому не хочу робити категоричних висновків. Але сама думка, що людина, з якою ти нормально спілкуєшся, може за твоєю спиною настільки детально цікавитися твоїм приватним життям, була для мене вкрай неприємною.Але найнеприємніше в цих історіях навіть не це. Обидва чоловіки знали, що на той момент я переживала надзвичайно складний період у житті. І замість звичайного людського розуміння я зіткнулася із ситуаціями, які сприймала як психологічний тиск і порушення особистих кордонів.Катерина Білик про нав'язливу увагу чоловіків (фото: представники моделі)– Ти відмовилася від ролі в серіалі Netflix через стереотипне зображення українок. Що саме було не так зі сценарієм і чи намагалася ти змінити рішення команди?– Насправді все завершилося ще на початковому етапі обговорення. Йшлося про можливу участь у реаліті-шоу, за форматом чимось схожому на "Дубайських домогосподарок". Тобто красиве життя, дорогі вбрання, розкішні локації, якісь інтриги, конфлікти та нескінченні драматичні ситуації. І все це, звісно, подається як реальне життя, хоча ми прекрасно розуміємо, наскільки подібні шоу можуть бути постановочними.Мене збентежив не сам формат, а те, який образ мені фактично пропонували створити. Я не хотіла вкотре підтримувати стереотипи про українок заради телевізійних рейтингів.Коли я почала ставити запитання, мені досить відверто пояснили, що головне - зацікавити глядача. І тут, знаєте, виникає кумедна ситуація: кому ж буде цікаво дивитися на адекватну жінку, яка займається бізнесом, працює, не влаштовує істерик і не з'ясовує стосунки через кожні п'ять хвилин? (Сміється.)Мені ніхто не пропонував змінювати сценарій чи адаптувати формат під мене. Та й, відверто кажучи, я не збиралася нікого переконувати. Але особисто мені нецікаво перетворювати себе на карикатуру лише заради того, щоб хтось отримав хороші рейтинги.Зрештою, я можу дозволити собі розкішне життя і без телевізійного сценарію. А от грати дурепу заради чужого шоу - це вже точно не моя амбіція (сміється).– Тобі писали з офіційного акаунта Джейсона Деруло із пропозицією знятися в кліпі, але ти відмовилася після того, як дізналася про його виступ у Москві, зокрема перед російськими військовими. Що стало вирішальним у твоєму рішенні?– Насправді це була досить кумедна ситуація. Того дня я разом із родиною їхала до Хмельницького провідати родичів. Був вихідний, і мені написала моя прессекретарка, яка займається, зокрема, моїми соціальними мережами: "Катю, дивись, тобі Джейсон Деруло написав! Пропонує знятися в кліпі!"Звісно, моя перша реакція була позитивною. Я подумала: о, класно, цікава пропозиція! Але я була в дорозі, тому не збиралася посеред поїздки вивчати всю біографію артиста, його гастрольний графік і політичні погляди.А вже згодом, коли ми почали детальніше перевіряти інформацію, з'ясувалася історія з його виступом у Москві. І тут моя реакція була миттєвою: "А, ну тоді навіть не обговорюється".Для мене це не питання особистого ставлення до Джейсона Деруло. Я не знаю його особисто й не можу судити про його мотиви. Але я прекрасно розумію, що артисти такого рівня мають команди, менеджерів, юристів і людей, які оцінюють репутаційні ризики.Мені досить складно повірити, що людина просто випадково опинилася на сцені в Москві й не розуміла контексту. Особливо якщо врахувати, що на той момент навіть у США ставлення до Росії було значно жорсткішим, ніж сьогодні.Я не вважаю, що українка повинна забувати про власні принципи лише тому, що їй написала світова знаменитість.– Чи вважаєш ти, що іноземні артисти мають відповідати за свої виступи в Росії під час війни?– Кожен має право самостійно вирішувати, де виступати. Але й суспільство має право робити висновки з цих рішень. Свобода вибору не означає свободи від репутаційних наслідків.– Чи доводилося тобі відмовлятися від інших міжнародних проєктів через неприпустимі умови або поведінку людей? Яка відмова коштувала тобі найдорожче?– О, звісно! Мені здається, за своє життя я вже зібрала цілу колекцію відмов. Причому як тих, які отримувала сама, так і тих, які доводилося озвучувати іншим.Цього року в мене була просто прекрасна історія. Я розглядала можливість отримати роль в одному кінопроєкті, серйозно готувалася, три тижні займалася акторською майстерністю, витрачала свій час, сили, енергію. А потім дізналася, що, за інформацією, яка до мене дійшла, роль нібито отримала інша людина за гроші.Катерина Білик про шоу-бізнес (фото: представники моделі)– Ти допомагаєш українським військовим, зокрема 5-й Слобожанській бригаді та 3-й окремій штурмовій бригаді. Як почалася ця допомога та що вдалося зробити за цей час?– Насправді все почалося досить спонтанно. Я проводила прямі ефіри у своєму TikTok, до мене зверталися військовослужбовці, розповідали про свої потреби, і я просто почала допомагати власними коштами.Згодом допомога стала масштабнішою. До неї долучився і мій батько, який передав новий автомобіль для потреб військових. Я також підтримувала різні підрозділи, зокрема 112-ту окрему бригаду територіальної оборони ЗСУ, 3-тю окрему штурмову бригаду та 5-ту Слобожанську бригаду. Допомагали з придбанням необхідного обладнання, зокрема тепловізорів, та іншими актуальними потребами.Для мене ця тема дуже особиста. На війні загинув мій троюрідний брат. Я не могла залишатися осторонь, розуміючи, що навіть одна вчасно придбана річ може допомогти військовим виконати завдання, а іноді й урятувати чиєсь життя.Найцінніше в благодійності - не суми, а люди та зв'язки, які залишаються після неї. Наприклад, з хлопцями з 5-ї Слобожанської бригади у нас склалися надзвичайно теплі людські стосунки. Ми досі підтримуємо зв'язок, і для мене це дуже цінно.Приємно усвідомлювати, що за всіма цими зборами, обладнанням і щоденними потребами стоять конкретні люди, їхні історії та долі. Я щиро вдячна кожному, хто захищає Україну.Зараз я дедалі більше уваги приділяю також допомозі дітям. Мені здається, що ми маємо думати не лише про те, як вистояти сьогодні, а й про те, хто будуватиме нашу країну завтра. Діти, які зростають під час війни, заслуговують на особливу увагу, підтримку та можливість мати нормальне майбутнє.Щоправда, я досить прискіпливо ставлюся до благодійності. Завжди намагаюся перевіряти інформацію, документи та реальні потреби, перш ніж надавати допомогу. Для мене важливо розуміти, що підтримка справді доходить до тих, хто її потребує.– Ти з'явилася на червоній доріжці у сукні, яку створили діти з харківських метрошкіл. Як виникла ця ідея та як плануєте перетворити її на благодійний проєкт?– Я вже давно співпрацюю з харківською дизайнеркою бренду MYVO Анною Червою, яка також викладає в UFEG. І ось напередодні показу фільму "Диявол носить Prada" ми почали думати, у чому ж мені з'явитися.Так народилася ідея залучити до створення образу дітей із харківських метрошкіл. І те, що починалося як творчий експеримент, несподівано перетворилося на історію, яка особисто для мене виявилася значно важливішою за будь-яку червону доріжку.Знаєте, коли ми говоримо про моду, то зазвичай уявляємо красиві сукні, відомих дизайнерів, спалахи камер і світські заходи. Але цього разу за моєю сукнею стояла зовсім інша історія. Історія дітей, у яких війна забрала можливість просто ходити до звичайної школи.Поки десь у світі діти обирають, у чому піти на заняття, харківські школярі змушені навчатися під землею, тому що на поверхні небезпечно. І попри все це вони продовжують мріяти, малювати, творити, цікавитися світом. Вони залишаються дітьми, яким хочеться радості, краси та звичайного щасливого дитинства.І ось уявіть: дитяча творчість, яка народжується в умовах війни, раптом опиняється на червоній доріжці серед фотографів, камер і красивих вечірніх образів. Для когось це була просто незвичайна сукня. А для мене - нагадування про те, що навіть у найскладніших обставинах діти не перестають створювати красу.Найбільше мене зворушило те, що ця історія не закінчилася після заходу. Наш проєкт продовжує жити. Діти навчаються, розвивають свої творчі здібності, отримують подарунки, а ми підтримуємо з ними зв'язок і працюємо над тим, щоб розширити ініціативу та залучити до неї більше дітей.Мені дуже хочеться, щоб для них це було не просто цікаве заняття, а можливість повірити у власні здібності, побачити результат своєї праці й відчути, що їхні таланти потрібні та важливі. Бо сукню люди побачать один вечір. А відчуття того, що твоя творчість комусь потрібна, дитина може пронести через усе життя.– Яка річ у твоєму гардеробі найдорожча, а яка - найцінніша для тебе емоційно?– Знаєте, найдорожчі речі для мене далеко не завжди ті, що мають найбільшу ціну. Наприклад, одна з найцінніших - соболина шуба, яку мені подарував батько на День ангела. І тут є дуже кумедний момент: мій тато взагалі практично ніколи не дарує мені подарунків! (Сміється.) Тому для мене це стало справжньою подією.Я дуже люблю цю шубу не стільки через її вартість, скільки через те, хто саме мені її подарував. Хоча, звісно, перепрошую перед зоозахисниками за своє захоплення хутром. Але, враховуючи наші зими, особливо в умовах війни, коли через наших неадекватних сусідів ми можемо залишатися без опалення, іноді навіть найтепліший пуховик не рятує.Я дуже люблю ювелірні прикраси. Особливо колекційні, рідкісні вироби, які мають власну історію. Для мене це не стільки демонстрація достатку, скільки спогади про певні події, свята та близьких людей.У мене є речі, які я ніколи не показувала в соціальних мережах. А ще в мене є особлива любов до суконь, які створювали для моїх конкурсів краси. Деякі з них коштували 15-20 тисяч доларів. Це неймовірно складна ручна робота - тисячі намистин, кристалів, вишивка, десятки, а іноді й сотні годин праці майстрів.Коли я брала участь у конкурсах, то не завжди усвідомлювала цінність тих моментів. Минув час, я вже точно не планую повертатися до конкурсів краси, але дивлюся на ці сукні зовсім іншими очима. Кожна з них нагадує мені про певний період життя, людей, емоції, перемоги й навіть розчарування. Тому з роками я дедалі більше ціную не самі речі, а історії, які за ними стоять.Катерина Білик про найдорожчі речі в гардеробі (фото: представники моделі)– Якби завтра тобі запропонували контракт із Голлівудом на велику суму, але з умовою не говорити про війну або пом'якшити свою позицію щодо Росії, ти погодилася б? Де для тебе проходить межа між кар'єрою та принципами?– Мені навіть складно уявити подібну ситуацію. Але припустімо, що хтось справді запропонував би мені великий контракт за умови мовчання про війну. Я б просто відмовилася. Зрештою, Голлівуд - це не один режисер і не одна продюсерська компанія. Є безліч інших людей, із якими можна працювати, не зраджуючи власних переконань.Але тут є дещо важливіше за сам Голлівуд. Я дуже ціную можливість не робити того, чого не хочу. І, мабуть, саме це для мене є одним із найбільших проявів справжньої свободи. Мені не потрібно за будь-яку ціну подобатися всім, підтримувати потрібні знайомства чи терпіти неприємних людей заради потенційних можливостей.– Як виглядає твій ідеальний вихідний - світський захід чи день удома без макіяжу й телефонів?– Насправді я інтроверт. Мені не потрібні гучні вечірки чи світські заходи, щоб відчувати себе щасливою. Навпаки, чим більше в моєму житті публічності, тим більше я ціную звичайні, спокійні моменти.Дуже люблю проводити час удома з близькими людьми. І, до речі, навіть удома в мене завжди укладене волосся. Я люблю мати гарний вигляд для себе. А от макіяж у повсякденному житті практично не використовую.А якщо говорити про справді ідеальний вихідний, то я уявляю його біля моря. Я обожнюю море! Прокинутися без будильника, поплавати, смачно поїсти, почитати хорошу книжку, поспілкуватися з людьми, яких любиш. Без алкоголю, зайвого галасу й необхідності комусь щось доводити.